Словничок історичних термінів

Анафема — відлучення від церкви, поєднане з прокляттям.

Арбалет — пристрій для метання стріл зі сталевим нако­неч­ником.

Асиміляція — злиття одного народу з іншим.

Аскетизм — форма поведінки, яка передбачає придушення бажань, відмова від розкоші й навіть більшості зручностей, обмеження в їжі та сні, завдання собі фізичних страждань із метою спокутування гріхів.

Астрологія — наука про зв’язок між розташуванням небесних тіл і подіями в житті людей, народів, країн тощо.

Ауто-да-фе —урочисте виконання вироку інквізиції.

Барон — васал короля, але не спадковий.

Бенефіцій — земельний наділ, що надавався королем чи іншим великим феодалом у довічне користування васалові на умовах несення військової чи адміністративної служби.

“Божий суд” — низка випробувань (вогнем, водою, залізом), після яких виносився вирок.

Бояри — великі землевласники в Київській Русі, Болгарії, Сербії, Московській державі, що передавали свої володіння у спадок.

Боярська дума — вищий державний орган Московського князівства з ХІV ст.

Булла — особливо важливий документ, скріплений металевою печаткою — буллою.

Бюргерство — повноправні мешканці західноєвропейського середньовічного міста.

Васал — особа, яка отримала від сеньйора у володіння феод за несення служби.

Васалітет — система відносин між феодалами; особиста залежність одних феодалів від інших.

Ватикан — місто-держава на території Рима. Офіційна резиденція папи римського.

Велика хартія вільностей — один із головних законодавчих документів, який надавав право народним представникам контролювати короля.

Велике переселення народів — пересування в ІV – VІІ ст. германських, слов’янських, сарматських та інших племен на території Римської імперії.

Відродження (Ренесанс) — період, який знаменував перехід від середньовічної культури до нового часу; відмітна риса Відродження — гуманізм (людяність). Гуманісти зверталися до культурної спадщини античності.

Вікінги — скандинавські воїни. На Русі були відомі як варяги; на Заході — як нормани, “північні люди”.

Вітраж — картина з кольорового скла у вікнах соборів і ратуш.

Віче — назва народних зборів у деяких країнах.

Вотчина — землі, які належали руським феодалам і пере­давались у спадок.

Ганза — торгово-політичне об’єднання купецтва; понад 160 німецьких міст на чолі з містом Любеком. Діяло в ХІІ – ХVІІ ст.

Гвельфи — прихильники пап у їхній боротьбі проти німецьких імператорів.

Герцог — великий територіальний володар; у феодальній ієрархії посідав друге місце після короля.

Гібеліни — прихильники німецьких імператорів у їхній боротьбі проти пап.

Гільдія — міський купецький союз.

Готичний стиль — напрямок в європейському мистецтві ХІІ – ХVІ ст. Для архітектури були характерними арки, великі вікна з різнокольоровими вітражами, легкі стіни, а сама будівля спрямовувалася догори з нескінченною різноманітністю форм.

Граф — 1) посадова особа, яка представляла владу короля в певному окрузі; 2) титул феодала.

Гріх — порушення в думках або діях Божої волі.

Громада — об’єднання людей, які спільно володіють знаряддями праці та іншим майном. Особливістю цього об’єднання є часткове чи повне самоврядування.

Гуситський рух — національно-визвольний і релігійний рух у Че­хії в першій половині ХV ст.

Десятина церковна — податок на утримання церкви, що дорівнював десятій частині прибутків населення.

Джихад — священна війна, яку повинні вести мусульмани проти невірних.

Династія — декілька монархів одного роду, які заступають один одного при владі.

Дож — глава Венеціанської чи Генуезької республік; обирався довічно.

Домен — спадкове земельне володіння короля.

Донжон — багатоповерхова вежа, основна замкова споруда.

Духовно-рицарські ордени — об’єднання рицарів, головною справою яких було боротися проти ворогів християнської віри; присягалися не одружуватися та жити в бідності.

Епідемія — масове поширення інфекційної хвороби.

Єпископ — духовний глава адміністративно-територіальної церковної одиниці — єпархії.

Єресь — релігійне вчення, що не визнавалося християнською церквою.

Єретик — поширювач єресі.

Ієрархія — система суворого підпорядкування нижчих сходинок влади вищим.

Іконоборство — релігійно-політичний рух, спрямований проти вшанування ікон.

Інвеститура — право призначати вищих духовних осіб.

Інквізиція — церковний суд.

Іслам — одна зі світових релігій; поширена в країнах Сходу, Азії, Африки.

Католицизм (католицька церква) — всесвітня церква; утворилася внаслідок поділу єдиної християнської церкви на західну і східну. Богослужіння провадиться латиною; на чолі церкви стоїть папа римський.

Комунальний рух — боротьба городян за самоврядування міст.

Коран — священна книга мусульман.

Куртуазія — правила рицарської поведінки.

Курфюрсти — князі Священної Римської імперії, за якими було закріплено право обирати імператора.

Лихвар — людина, яка позичає гроші під проценти.

Літопис — історичний твір, в якому події наводяться за роками, хронологічно.

Лорд — великий землевласник в Англії.

Магістрат — міська рада, орган управління міської комуни.

Мажордом — вища посадова особа при королях династії Меровінгів.

Мечеть — мусульманський храм.

Міжусобні війни — війни між феодалами за землю і владу.

Міняло — людина, яка за певну платню обмінює гроші.

Місіонер — проповідник християнства.

Містика — релігійне вчення, що передбачає безпосереднє спілкування з Богом.

Монархія — одноосібна вища державна влада, що передається переважно спад­ково.

Монастир — місце проживання ченців, відділене стінами від зовнішнього світу.

Монах — член релігійної громади, який дав обітницю вести аскетичне життя.

Мусульманин — людина, яка сповідує іслам.

Натуральне господарство — тип господарства, за якого продукти праці виробляються тільки для задоволення потреб господаря, а не для продажу.

Оброк — плата залежних селян феодалам; буває продуктовою або грошовою.

Паломництво — подорож віруючих до святих місць.

Панщина — обов’язкові роботи селянина на землі феодала.

Папа римський — глава католицької церкви.

Папська область — територія держави папи римського в Середній Італії, що проіснувала до другої половини ХІХ ст.

Парламент — вищий законодавчий орган влади в деяких державах.

Патриціат — міська верхівка.

Патріарх — глава православної церкви.

Повинності — обов’язкові примусові роботи селян на свого феодала — оброк, панщина тощо.

Ратуша — будинок, у якому розташовувались органи міського самоврядування.

Реконкіста — відвоювання народами Піренейського півострова територій, захоплених арабами.

Реформи — зміни, перетворення якихось сторін життя.

Саги — героїчні пісні вікінгів.

Сеньйор — старший землевласник, феодал; господар стосовно своїх васалів.

Собор — 1) великий християнський храм; 2) збори вищого духівництва в межах однієї країни або всієї церкви для вирішення важливих питань.

Стани — великі групи людей, які відрізняються своїми спадковими правами та обов’язками, місцем у суспільстві.

Станова монархія — державний устрій, за якого влада правителя обмежується станово-представницькими органами (парламентом, рейхстагом, кортесами, сеймами тощо).

Судебник — збірник законів.

Султан — титул монарха в деяких країнах Сходу.

Схизма — розкол християнської церкви.

Таборити — представники радикальної течії гуситського руху.

Титул — почесне звання, пов’язане з тим чи іншим земельним володінням (герцог, граф, барон тощо).

Турнір — рицарські поєдинки.

Унія — об’єднання, союз.

Феод — спадкове земельне володіння, що його сеньйор дарував васалові як плату за службу.

Феодал — господар феоду.

Феодальна роздробленість — розпад держави на незалежні князівства.

Фібула — металева застібка, зроблена за зразком англійської шпильки.

Фреска — живописний твір, виконаний водяними фарбами на сирій штукатурці.

Халіф — наступник Мухаммеда, титул правителя і водночас духовного глави мусульман.

Хартія — документ, в якому були записані правила і норми суспільного життя.

Хрестові походи — війни європейських феодалів, підтримані католицькою церквою, під гаслом визволення від мусульман християнських святинь у Палестині.

Хрестоносці — учасники хрестових походів. Звичайно нашивали на одяг зображення хреста як відзнаку своїх добрих намірів.

Хроніка — історичний твір, який містить щорічні й докладні записи подій, що відбуваються.

Централізована держава — країна, що управляється з одного центру, зазвичай королем.

Церква — об’єднання, організація віруючих, яка керує їхнім релігійним життям.

Цехи — союзи ремісників однієї або споріднених спеціальностей.

Чернечі ордени — організації ченців, підпорядкованих єдиному центрові та власному статутові.

Шаріат — збірник мусульманського права.

Шедевр — виріб, який мав виготовити підмайстер, аби скласти іспит на майстра.

Шерифи — королівські чиновники у графствах Англії.

Шляхта (від давньонімецького “шлахт” — рід, порода) — привілейований суспільний стан у феодальних державах (Польща, Литва, Чехія), представники якого мали “благородне” (рицарське) походження.

Яничари — турецька піхота. Формувалася переважно з християн, які ще дітьми потрапили в полон.

Ярлик (тюркською “указ”) — грамота золотоординських ханів, що давала право на правління князівствами або окремими областями.

Ярмарок — щорічний торг.

Словничок  ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

з давнини до початку XXI століття

(термінологічний словник)

Абсолютизм — необмежена монархія, форма державного правління, за якої політична влада

повністю належить одній особі — монархові та для якої характерний найвищий ступінь

централізації державної влади.

 Абстрактний (лат. abstractio відвертання) – відвернений, відірваний, схематизований і

спрощений образ реальності.

 Автокефалія — незалежна, самоврядна, православна церква.

Автокефальна церква — православна церква, яка має цілковиту самостійність у розв'язанні

організаційних і культових питань.

 Автократія — система управління суспільством чи державою, за якої одній особі належить

виключна й необмежена верховна влада.

 Автономія — форма самоуправління частини території унітарної, а іноді й федеративної

держави, наділена самостійністю у вирішенні питань місцевого значення в межах, установлених

центральною владою. Населення автономної одиниці часто користується ширшими правами, ніж

населення адміністративно-територіальних одиниць.

Автономізація— спроба перетворення формально незалежних радянських республік, які

виникли після 1917 року, на автономні республіки Російської Федерації, здійснена у 1922 році

 Авторитаризм — тип політичного режиму, який характеризується субординацією суб'єктів

політичних відносин, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, можливістю

застосування насильства чи примусу.

 Аксіологія (грец. axios цінний + logos) – учення про духовні, моральні, естетичні й ін.

 Анархізм — ідейно-теоретична й су¬спільно-політична теорія, в основу якої покладено

заперечення інституціонального, насамперед державного, управління суспільством.

 Андрусівський мир — договір про перемир'я між Річчю Посполитою та Московською

державою, укладений 30. 1. (02.) 1667 р. у с. Андрусів поблизу Смоленська, внаслідок якого під

владою Московської держави залишилася Лівобережна Україна, Сіверська земля з Черніговом і

Смоленськ. До Речі Посполитої відходили Правобережна Україна, Білорусь. Київ на два роки

передавався Московській державі, Запорозька Січ опинилася під спільним управлінням Речі

Посполитої та Московщини, які зобов'язалися спільно виступати проти кримського хана в разі його

нападу на українські землі. Цей договір, порушивши умови Переяславської Ради, закріпив

насильницький поділ України на Лівобережну та Правобережну.

 Анексія (лат. аnnехіо — приєднання) — насильницьке приєднання, загарбання однією

державою всієї (або частини) території іншої держави, народу.

 Аннали – (лат. annales, від annus - рік) давньоримські, а також середньовічні літописи. У

широкому значенні - запис найбільш значних подій по роках.

 Антанта (франц. Еntentе — згода) — військово-політичний союз між Великобританією,

Францією та царською Росією, створений 1904—1907 рр. на противагу т. зв. Троїстому Союзу

(Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) в боротьбі за перерозподіл світу.

 Антропогенез — процес виділення людини з тваринного світу, олюднення мавпи під

впливом суспільної практики.

 Аристократія (грец. аrіstokratia - влада найкращих, найзнатніших) — форма правління, за

якої державна влада належить привілейованій меншості; вищий, привілейований стан (група)

певного суспільства, що володіє особливими правами чи можливостями.

 Артефакт (arte штучно; factus зроблений) – річ, предмет, що є продуктом цілеспрямованої

людської діяльності (на відміну від природних об’єктів).

Археоло́гія (грец. αρχαιος — стародавній, λογος — слово) — наука, що висвітлює історію

людського суспільства на основі вивчення пам'яток кам'яного, мідного (бронзового), залізного віків і

почасти пізніших, часів. До цих пам'яток, що називаються археологічними, належать: стоянки,

поселення, поховання, різні типи знарядь праці, зброї, посуду, прикрас, предмети побуту, мистецтво

Археологічна культура — термін, уживаний для позначення спільності (комплексу) подібних

між собою археологічних пам’яток, що відносяться до одного часу і поширені в певній місцевості.

 Асиміляція — добровільний або вимушений процес розчинення (втрата традицій, мови

тощо) раніше самостійного народу (етносу) чи якоїсь його частини в середовищі іншого, як правило,

численнішого народу (етносу); засіб досягнення етнічної однорідності.

Багатопартійна система' — політична система, при якій може існувати безліч політичних

партій, що теоретично володіють рівними шансами на отримання більшості місць у парламенті

 Базавлуцька Січ - соціально-політична та військова організація запорізьких козаків на Дніпрі

на острові Базавлук у 1593-1638 роках.

 Барочний (італ. barocco вигадливий, чудернацький) – належний художньому стилю бароко,

що визначався пишнотою й вигадливістю форм (XVI-XVIII ст.).

Били́на (стари́ни) — руська народна епічна пісня про богатирів та їх подвиги.[1] Народні

речитативно-мелодійні епічні пісні соціально-побутового змісту, героїко-патріотичного характеру.

Билинні тексти прийнято поділяти на два типи: 1) військові, власне героїчні (билини про Іллю

Муромця, Добриню Нікітича, Альошу Поповича); 2) соціально-побутові, в яких, проте, завжди

наявний і героїчний елемент («Вольга і Микула», «Дюк Степанович», билини про Садка). Окрім

цього, усі билини діляться на два цикли — київський та новгородський (залежно від того, з якими

центрами давньої Русі співвідносяться описувані в них події).

Бо́яри — Збірна назва представників правлячого стану у Київській Русі, які займали друге,

після князів, панівне становище в управлінні державою.

 Братства - національно-релігійні громадські організації православних міщан (жителів міст)

України та Білорусі, які виникли в XVI ст. Створюючись при православних церквах, Б. виконували

не лише релігійні, а й політичні, економічні, культурно-просвітницькі та інші функції. Ідеологія

братського руху близька до ідеології західноєвропейської Реформації. Б. брали активну участь у

боротьбі українського народу проти національно-релігійного і соціального гніту з боку польської

шляхти і католицької церкви, прагнули перетворити православну церкву в знаряддя зміцнення своїх

соціально-політичних позицій в суспільстві. У XVIII ст. суспільно-політична діяльність Б. стала

занепадати, а в XIX ст. Б. вже повністю відійшли від проблем суспільно-політичного й культурного

життя українського народу.

Братство (Братерство) Тарасівців — таємна студентська організація, створена в Харкові в

1892 (за іншими данними в Каневі)[1]. Її учасники дали клятву на могилі Тараса Шевченка «всіма

засобами поширювати серед українців безсмертні ідеї Великого Кобзаря»[1].

 Брацлавщина — історична область України в XIV—XVIII ст., що займала територію

Вінницької та частину Хмельницької областей.

 Брестська унія 1596 р. (від лат. unio – союз) – об’єднання православної церкви в Україні та

Білорусі з католицькою, організаційно оформлене в 1596 р. на церковному соборі в м. Бресті. За

умовами унії колишня православна церква, яка стала називатися уніатською або греко-католицькою

церквою, визнала основні догмати католицизму і владу Папи римського, зберігши православну

(східну) обрядовість. Уніатській церкві було дозволено здійснювати богослужіння слов’янською та

українською мовами. Після унії в Україні стало три християнські конфесії: православна, католицька

Бро́нзова доба або бронзовий вік, епоха бронзи — історичний період, котрий прийшов на

заміну енеоліту (мідна доба) — перехідному періоду після кам'яної доби. Характеризується

виготовленням і використанням бронзових знарядь праці і зброї, появою кочового скотарства,

поливного рільництва, писемності, рабовласницьких держав (кінець ІІІ — початок I тисячоліття до

н. е.). Бронзова доба змінилася залізною добою у I тисячолітті до н. е.

 Бужани — східнослов'янське плем'я, що населяло лісостепову частину басейну Південного

Бугу. Після входження до складу Київської Русі (IX—Х ст.) в давніх писемних джерелах не

 Буковина — історична назва етнічних українських земель, розташованих між середньою

течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії Пруту і Серету. Нині

входить до складу України (Північна Буковина — Чернівецька область) та Румунії (Південна

Буковина — область Сучава та Ботошани Румунії).

 Васал (лат. vаssus — слуга) — феодал (у середньовічній Західній Європі), який одержував

земельне володіння від могутнішого феодала-сеньйора і був залежним від нього.

 Васальна залежність — форма підлеглості нижчого соціального стану стосовно вищого,

підкореної країни щодо країни-завойовниці.

 Верв — сільська територіальна община, орган місцевого самоврядування, що охоплювала

кілька взаємонаближених населених пунктів.

 Виборча система змішана — такий порядок визначення результатів голосування, у якому

поєднані елементи мажоритарної та пропорційної систем.

 Виборча система мажоритарна — такий порядок організації виборів і визначення

результатів голосування, коли обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав

більшість голосів у виборчому окрузі.

 Виборча система пропорційна — такий порядок організації виборів і визначення

результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, які висунули своїх кандидатів у

представницький орган, проводиться згідно з кількістю отриманих партією голосів.

Відлига - неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна

(друга половина 1950-х — поч.1960-х рр.). Його характерні риси - певний відхід від жорсткої

Сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна

демократизація, гуманізація політичного та громадського життя. В цей період засуджено культ

Сталіна, реабілітовано велику кількість політв’язнів, повернутто депортовані народи.

 Візантія – держава IV – XV ст., яка утворилася при розпаді Римської імперії на теренах її

східної частини. В її склад ввійшли півострів Мала Азія та південно-східне узбережжя Середземного

моря. Столиця – Константинополь (Царгород). Культура Візантії справила значний вплив на

духовно-культурний розвиток Київської Русі, особливо після прийняття останньою християнства

саме греко-візантійського, східного зразка. З X ст. установлюються широкі торгівельно-економічні,

воєнно-політичні, культурні та релігійні зв’язки з Руссю. В. перестала існувати в 1453 р. після

захоплення Константинополя турками-османами.

Ві́йсько Запоро́зьке — 1) військово-політична організація з центром у Запорозькій Січі; 2)

державне утворення, що виникло у ході повстання Богдана Хмельницького в середині XVII століття

на території Середнього Подніпров'я, Полісся, Брацлавщини і Запорожжя; 3) назва реєстрового

війська в Речі Посполитій і Гетьманщині, а також загальна назва козацького війська.

 Вільний общинник — вільний селянин, який сплачував державі данину, засобом збирання

 Віче — народне зібрання, форма громадського волевиявлення часів Київської Русі. Існувало

поряд із владою князя і було безпосереднім продовженням родоплемінних порядків, коли всі члени

роду брали участь у вирішенні спільних справ.

 «Вічний мир» — мирний договір між Польщею та Московською державою, укладений

6.(16.) 05.1686 р. у Москві, за яким Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну

Україну, Київ, Чернігівсько-Сіверську землю, відмовилася від претензій на Київ, за що отримала 146

тис. крб. компенсації. Брацлавщина (Вінницька та Хмельницька обл.) і південна Київщина

визнавалися нейтральною зоною між Польщею та Московією. Північна Київщина, Волинь і

Гали¬чина відходили до Польщі. Поділля залишалося під владою Туреччини. Остаточно затвердив

розпочатий Андрусівським договором насильницький поділ України.

 Влада — здатність, право й можливість розпоряджатися ким-небудь або чим-небудь, а також

чинити вирішальний вплив на долю, поведінку та діяльність людей з допомогою різноманітних

засобів (права, авторитету, волі, примусу та ін.); політичне панування над людьми; система

державних органів; особи, органи, наділені владно-держав¬ними та адміністративними

 Влада виконавча — одна з трьох гілок державної влади, яка організовує та спрямовує

внутрішню й зовнішню діяльність держави, забезпечує здійснення втіленої в законах волі

суспільства, охорону прав і свобод людини.

 Влада державна — вища форма політичної влади, що спирається на спеціальний

управлінсько-владний апарат і володіє монопольним правом на видання законів, інших

розпоряджень і актів, обов'язкових для всього населення.

 Влада законодавча — одна з трьох гілок влади, сутність якої полягає у здатності держави

здійснювати свою волю, впливати на діяльність і поведінку людей та їх об'єднань за допомогою

законів, правових актів, рішень, що їх приймають представницькі органи влади.

 Влада політична — здатність і можливість здійснювати визначальний вплив на діяльність,

поведінку людей та їх об'єднань за допомогою волі, авторитету, права, насильства; організаційно-

управлінський та регулятивно-контрольний механізм здійснення політики.

 Влада судова — одна з трьох гілок державної влади; необхідна умова реалізації принципу

поділу влади, покликана запобігати можливості змови чи протистояння двох інших гілок влади

(законодавчої та виконавчої), створювати перепони, щоб унеможливити виникнення диктатури.

Воєнний комунізм — назва внутрішньої політики більшовиків в 1918—1921 роках під час

Громадянської війни. Основною ціллю більшовиків було утримання власної влади в країні та

забезпечення Червоної гвардії та Червоної Армії продовольством та іншими необхідними ресурсами

— в умовах війни, відсутності легітимної політичної влади та бездії звичайних економічних

механізмів керування економікою та народним господарством.

 Волиняни — східнослов'янське плем'я (союз племен), що жило на території Волині у басейні

Західного Бугу, де до VII ст. мешкали дуліби. У VII—VIII ст. волиняни створили ранньодержавне

об'єднання на чолі з царем Маджаком.

 Волость — територія, підпорядкована єдиній владі князя, монастиря тощо (у Київській

Русі); адміністративно-територіальна одиниця, що входила до складу повіту (в Росії до 1917 р., в

 Вотчина — одна з форм феодальної власності часів Київської держави, яку власник мав

право передати у спадщину, продати, обміняти, поділити тощо. Термін походить від слова "отчина"

 Галичина — історична назва українських етнічних земель, розташованих на північ від

Карпатських гір, в басейні річок Дністер (верхня та середня течії). Західний Буг (верхня течія), Сян

(верхня течія). Охоплює територію Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської (за винятком

північної частини), а також Перемишльське, Жешівське, Замойське, Холмське воєводства Польщі.

Галицько-Буковинське генерал-губернаторство — тимчасова адміністративно-

територіальна одиниця, створена царським урядом Російської імперії наприкінці 1914 року на

завойованих російськими військами землях Галичини, Буковини і Посяння з центром у місті

 Геноцид (грец. genos — рід і лат. caedo — вбиваю) — здійснювані владою масові

переслідування, гоніння і навіть знищення певної національної, етнічної, расової, соціальної,

культурної, релігійної спільноти.

Генера́льний секретаріа́т — виконавчий орган, уряд, сформований Українською

Центральною Радою. Заснований 15 (28) червня 1917 року.

 Геополітика (грец. gеo — земля і роlіtіka — політика) — політологічна концепція, що

вбачає в політиці якоїсь держави визначальну роль географічних чинників (просторове

розташування країни, клімат, розмір території, кількість населення, наявність природних ресурсів та

 Герменевтика (грец. hermēneutikē (technē) тлумачне (мистецтво)) – традиція і способи

тлумачення багатозначних текстів, учення про інтерпретації.

Гетьма́нщина або Ві́йсько Запоро́зьке — українська козацька держава[1][2][3][4][5] на

території Наддніпрянщини, Сіверщини та Східного Поділля. Утворилася внаслідок найбільшого

козацького повстання в Речі Посполитій — Хмельниччини. Головою держави виступав виборний

гетьман. 1654 року перебувала під протекторатом московського царя, з 1658 року — польського

короля. Протягом другої половини 17 — початку 18 століття, в ході громадянської війни, позмінно

визнавала верховенство Московського царства, Речі Посполитої та Османської імперії. 1667 року

розділена по Дніпру на Правобережну і Лівобережну Україну згідно з Андрусівським миром між

Річчю Посполитою та Московським царством. Після остаточного скасування в Речі Посполитій

козацького устрою на Правобережжі 1699 року, продовжила існування на теренах Лівобережжя.

Виконувала роль заслону для Російської імперії від Речі Посполитої, Османської імперії та

Кримського ханства. 1709 року, під час Великої північної війни, невдало намагалася перейти під

протекторат Швеції. Протягом 18 століття поступово втратила політичну і економічну автономію.

1764 року наказом імператриці Катерини ІІ була позбавлена інституту гетьмана, а 1786 року —

козацького полкового устрою. 1765 року перетворена на Малоросійську губернію Російської імперії.

 Глава держави — державна посада, інституція, якій належить чільне місце в системі органів

державної влади, яка уособлює єдність нації, символізує державу, покликана гарантувати її

цілісність, бути чинником гармонійної та ефективної взаємодії «гілок» державної влади між собою.

 Гласність — один з найважливіших принципів демократизму, який полягає у невід'ємному

праві кожного громадянина на отримання повної та вірогідної інформації з будь-якого питання

громадського життя, що не становить державної чи військової таємниці.

 Гносеологія (грец. gnōsis (gnōseōs) знання, пізнання + logos) – вчення про пізнання.

Головна Українська Рада (ГУР) — міжпартійна організація, утворена 1 серпня[1] 1914 року у

Львові. Її засновниками були національно-демократична, радикальна, соціал-демократична

партії.Координаційний центр захисту інтересів українців в Австро-Угорщинi(голова - Кость

Левицький,заступник - Ганкевич i Павлик ).Програма Головної Української Ради передбачала такі

основні завдання: вироблення загального напряму української політики, вирішення національно-

політичних справ у зв'язку з війною, виступ у ролі єдиного політичного представника галицьких

українців на міжнародному рівні, формування національного війська. Головною політичною

вимогою організації було виборення державної самостійності України. Головна Українська Рада

зверталася до уряду Австро-Угорщини, керівних органів Галичини з петиціями, в яких обстоювала

інтереси українського народу, зносилася з представниками центральних держав, привертаючи увагу

до українського питання як одного з найактуальніших для європейської політики

Голодомо́р — термін, що вживається для позначення масового, штучно організованого

сталінським режимом на території УСРР голоду в 1932—1933 роках. Визначення «голодомор»

вживається також для голоду 1921—1923 та 1946—1947 років.

Голоко́ст (від англ. the Holocaust, з дав.-гр. ὁλοκαύστος — «всеспалення») — переслідування

і масове знищення євреїв і циган у Німеччині під час Другої світової війни; систематичне

переслідування і знищення європейських євреїв і циган нацистською Німеччиною і

колабораціоністами протягом 1933 — 1945 років; геноцид єврейського народу в часи Другої світової

війни. Як жертв Голокосту зазвичай сприймають також інші етнічні та соціальні спільноти, яких

нацисти переслідували і знищували за приналежність до цих спільнот (цигани, геї, масони,

безнадійно хворі тощо)[1]. Тобто, у ширшому розумінні, голокост — систематичне переслідування і

знищення людей за ознакою їх расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації

або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих.

 Голосування — безпосередній акт волевиявлення громадян під час виборів. Складається з

ідентифікації (засвідчення особи) виборця, отримання бюлетеня і власне голосування.

 Городові козаки — частина українського козацтва, яке проживало не на Січі, а на волостях

або городах — землях, що були під владою місцевої адміністрації Великого князівства Литовського;

назва козацького стану у XVII—XVIII ст., до якого належали особи, внесені до козацьких списків

Гре́ко-като́лицькі це́ркви — сучасна назва східних католицьких церков візантійської

традиції. Представлені і в Україні. Означення «греко-католицька» дозволяє відрізняти її від

католицьких церков інших традицій — передусім від римо-католицької церкви («латинський

обряд»), а також від церков вірменського, сирійського та коптійського обрядів. Разом із останніми

греко-католицькі церкви належать до східних католицьких церков.

 Громади — напівлегальні організації української інтелігенції і соціально-політичного

спрямування, що діяли у другій половині XIX ст. Виникли в умовах пожвавлення національного

руху як вияв прагнень інтелектуальної еліти. Не мали усталених програм і не були чіткими

організаційними структурами, а лише репрезентували найбільш активну національне свідому

інтелігенцію та студентство. У зв'язку з громадівським рухом з'явився термін «українофіли» —

спочатку у правлячих колах і з певним негативним відтінком. Згодом і самі діячі культурно-

національного руху, яких цікавили проблеми української історії, культури, мови, літератури,

етнографії, називали себе українофілами.

 Громадська думка — відображення ставлення народу або окремих спільнот до влади, її

 Громадські об'єднання — об'єднання, створені з метою реалізації та захисту громадянських,

політичних, економічних, соціальних і культурних прав, інтересів людини, які сприяють розвитку

творчої активності й самостійності громадян, їх участі в управлінні державними та громадськими

 Громадянське суспільство — суспільство громадян з високим рівнем економічних,

соціальних, політичних, культурних і моральних рис, яке спільно з державою утворює розвинуті

правові відносини; суспільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з

нею заради спільного блага.

Грома́дський рух — це добровільне формування людей, що виникає на основі їхнього

свідомого волевиявлення відповідно до спільних політичних інтересів, прав і свобод. Громадські

рухи, як правило, діють із орієнтиром на найближчу політичну перспективу. Цілі, які обирають

громадські рухи, гранично близькі до реальності, мають конкретний характер.

 Гуманізм — теорія і практика, в основі якої лежить ставлення до людини як до найвищої

цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і вияв своїх здібностей.

 Данина — найдавніша форма оподаткування населення, яка в різних історичних епохах

здійснювалася у формі прямого державного податку, військової контрибуції, феодальної ренти тощо.

Декабри́сти — перші російські дворяни-революціонери, які 14 (26) грудня 1825 року

збройною силою прагнули встановити в Росії конституційний лад. Вони боролися за повалення

царату та скасування кріпацтва. Основні гасла декабристів були гаслами буржуазної революції, яка

змітає феодалізм і дає можливість розвинутися капіталістичному ладу. Особливістю російського

історичного розвитку було те, що почин у боротьбі проти феодалізму взяли на себе революціонери з

 Декларація (лат. declaro — заявляю, оповіщаю) — офіційне проголошення державою,

політичною партією, міжнародними, міждержавними організаціями головних принципів їхньої

діяльності, програмних позицій, повідомлення про суттєву, принципову зміну в їхньому статусі.

 Демагогія — форма свідомого введення в оману широких мас, спекуляція на реальних

труднощах і проблемах, потребах і сподіваннях людей з метою досягнення політичного успіху.

 Демографічна революція – величезний стрибок у прирості населення.

 Демократія (грец. demos — народ; cratos - влада) — форма державно-політичного устрою

суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом влади.

 Депортація (лат. deportatio — вигнання, вислання) — примусове виселення з місця

постійного проживання, навіть вигнання за межі держави, особи чи групи осіб, частини населення,

визнаних правлячим режимом як соціальне небезпечні.

 Держава — форма організації суспільства, носій публічної влади, сукупність

взаємопов'язаних установ і організацій, які здійснюють управління суспільством від імені народу.

 Держава демократична — тип держави, в якій народ є джерелом влади, де державні

демократичні соціально-політичні інститути та демократичний тип політичної культури, які

забезпечують органічне поєднання участі народу у вирішенні загальнодержавних справ із широкими

громадянськими правами і свободами.

 Держава правова — тип держави, основними ознаками якої є верховенство закону, поділ

влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина й держави.

 Держава соціальна — держава, що прагне до забезпечення кожному громадянину гідних

умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі —

приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізації особистості.

 Державний суверенітет — верховенство державної влади всередині країни, зосередженість

всієї повноти влади у державних органах, незалежність держави у зовнішньополітичній сфері.

 Державний устрій — спосіб організації адміністративно-територіальної, національно-

територіальної єдності держави, особливості відносин між її складовими.

 Деспотизм — система державного устрою, необмежена монархія, яка характеризується

абсолютним свавіллям влади та безправ'ям підданих; самовладдя, жорстоке придушення

волевиявлення народу.

Дефіцит – з лат. "не вистачає", коли в економіці відбувається перевищення попиту над

 Дике поле - доволі широка смуга між Кримським ханством і Литовським князівством (з 1569

р. - Річчю Посполитою), на яку не поширювалася нічия влада. За словами одного з кримських ханів,

висловленими в листі до великого князя литовського (початок XVІ ст.): «То земля не моя і не твоя,

лишень Богова». А земля ця буяла від розкошів рослинного світу і багатства світу тваринного.

 Диктатура — нічим не обмежена влада особи, класу чи іншої соціальної групи в державі,

регіоні, що спирається на силу, а також відповідний політичний режим (скажімо, Д. пролетаріату);

тимчасовий авторитарний режим, що вводиться на строк дії надзвичайних обставин для вжиття

рішучих заходів, спрямованих на виведення країни з кризового стану (приміром, Д. генерала

 Династія — кілька монархів з одного й того ж роду, які змінюють один одного на престолі з

 Директорія УНР — тимчасовий найвищий орган державної влади Української Народної

Республіки, створений у листопаді 1918 р. для усунення від влади гетьмана П. Скоропадського.

 Дисиденти — інакомислячі особи, які виступають проти існуючого державного

(політичного) ладу певної країни, протистоять офіційній ідеології та політиці.

Дисидентство - рух, учасники якого в Україні виступали за демократизацію суспільства, за

вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну

 Дискредитація — умисне зганьблення чийогось імені, підрив довіри, приниження чиєїсь

честі, гідності, авторитету. У політиці вживається як один із засобів боротьби з противниками,

досягнення успіху в передвиборчих змаганнях.

 Дискримінація - свідоме обмеження свободи діяльності учасників політичного процесу;

часткове чи повне, тимчасове чи постійне позбавлення тих чи інших учасників політичного життя

їхніх конституційних та інших прав і свобод.

 Дискурс (лат. discursus бесіда, розмова) – мовна практика з чітко визначеними правилами,

нормами та межами застосування.

 Діаспора (грец. diaspora — розсіяння) — розселення по різних країнах народу, вигнаного

обставинами, завойовниками або й власною владою за межі батьківщини; сукупність вихідців з

якоїсь країни та їхніх нащадків, які проживають за її межами.

Ждановщина – радянська ідеологічна кампанія запроваджена секретарем ЦК КПРС

А.Ждановим в 1946р. Вона спрямовувалася на відновлення ідеологічного контролю над

суспільством, який було послаблено за часів ІІ Світової війни. Згодом перетворилася на культурну

настанову, за якої усі радянські митці, письменники та інтелігенція в своїй творчості мали

притримуватись основної лінії Партії. Ця настанова передбачала переслідування митців, що

відхилялися від цієї генеральної лінії. Метою заходів були - нейтралізація патріотично налаштованої

інтелігенції, культурно-ідеологічна ізоляція країни, зміцнення тотального контролю над

суспільством, відтворення образу зовнішнього і внутрішнього ворога.

Древляни - союз східнослов’янських племен у 6-10 ст. на північ від р. Прип'ять, між рр. Случ

і Тетерів. З кін. 9 ст. данники Київської Русі. Після Древлянського повстання цілком підлеглі Києву.

 Дреговичі - союз східнослов’янських племен по р. Прип'ять і її лівих приток. З 10 ст. у

 Дружина — загін воїнів, об'єднаних навколо вождя племені, згодом князя, короля, збройні

загони в Київській державі, які становили постійну військову силу, члени якої брали участь в

управлінні князівством та особистим господарством князя.

 Доктрина — систематизоване філософське, політичне чи ідеологічне учення, сукупність

Ду́ма — ліро-епічні твори української усної словесності про події з життя козаків XVI—XVIII

століть. Дума (козацька дума) — жанр суто українського речитативного народного та героїчного

ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і

 Експансія — розширення сфери впливу держав, громадських груп, організацій, здійснюване

насильницькими або іншими подібними засобами.

 Екстремізм — в ідеології й політиці схильність до крайніх поглядів і способів досягнення

певних цілей. Екстремісти виступають проти існуючих громадських структур та інститутів,

намагаючись підірвати їхню стабільність, розхитати й ліквідувати їх силою заради своїх групових

Мі́дна доба́, енеолі́т, халколі́т (від лат. aeneus — мідний і грец. λίθος — камінь) — назва

перехідного часу від неоліту до бронзової доби, яку застосовують археологи в зв'язку з появою й

поширенням у той час виробів із міді.

 Епос (грец. epos - слово, оповідання) - древні історико-героїчні пісні (билини), оповідання

про події, передбачувані у минулому, що охоплює буття в його пластичній об’ємності, просторово-

часовій протяжності і подієвої насиченості.

 Епоха, доба (грец. epoche, буквально - зупинка), тривалий період часу в розвитку природи,

суспільства, науки, що має якісь характерні особливості.

 Есхатологія (грец. eschatos останній) – учення про «кінець світу». Есхатологічний –

просякнутий відчуттям близького кінця світу.

 Етнонаціональні відносини — відносини між суб'єктами національно-етнічного розвитку—

націями, народностями, національними групами та їх державними утвореннями.

 Етнополітика – це сфера суспільного життя в багатонаціональних державах, до якої

відносяться політичні взаємовідносини державної нації з етнічними групами всередині держави, а

також етнічних груп між собою.

 Етнос — позачасова, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об'єднана спільним

походженням, культурою, мовою, історією, традиціями та звичаями, самосвідомістю та етнонімом

Задуна́йська Січ, Дунавецька Січ — військово-державна організація колишніх запорозьких

козаків, яка виникла після зруйнування царськими військами Нової Січі й ліквідації Запорізького

козацького війська у червні 1775 року в нижній течії Дунаю. Запорожці оселилися спочатку на

лівому березі, а потім турецька адміністрація переселила їх на правий берег.

 Закарпаття — історична назва українських етнічних земель, розташованих на південних

схилах Карпатських гір та в басейні р. Тиси. Нині — територія Закарпатської області.

 Заколот — таємна змова вузького кола осіб з метою здійснити збройне повалення існуючої

влади або примусити її прийняти потрібне рішення.

 Закон — нормативно-правовий акт, що приймається з ключових питань суспільного,

державного життя і має вищу юридичну силу.

Закон про п’ять колосків - репресивний радянський закон часів Голодомору, який

передбачав за розкрадання колгоспного і кооперативного майна «розстріл із конфіскацією всього

майна і з заміною за пом'якшуючих обставин позбавленням свободи на термін не нижче 10 років з

конфіскацією всього майна». Амністія заборонялась. На літо 1933р. за цим законом було засуджено

150000 осіб. Зокрема, засуджували дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу.

 Закуп — людина, яка потрапила в боргову кабалу і зобов'язана своєю працею у господарстві

хазяїна повернути одержану у нього «купу» (борг).

Запоро́зька Сі́ч (або Запорі́зька Сі́ч) — укріплений осередок нереєстрового Війська

Запорозького Низового другої половини XVI — кінця XVIII століття з дислокацією за порогами

Дніпра. З часу офіційного літописання збереглися відомості про сім Запорозьких Січей

Застій - назва одного з останніх періодів існування радянської економічної та політичної

системи (середина 1970 - середина 1980-х років). Цей період пов'язують з ім'ям Генерального

секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, під час правління якого (1964-1982рр.) складалися

передумови глибокої системної кризи — економічної та соціальної, які врешті призвели до краху

радянської економіки та політичного розпаду СРСР.

 Земства — органи місцевого (земського) самоврядування, створені, згідно з земською

реформою 1864 р., у більшості губерній Європейської Росії, в т. ч. України. Юридичне вони були

загальностановими виборними органами з розпорядчими (земські зібрання) та виконавчими (земські

управи) функціями. Займалися питаннями місцевого господарства, медицини, народної освіти,

місцевого зв'язку, страхування, статистики. Скасовані у 1918 р.

Зимі́вник — назва господарства, хутора у запорізьких, чорноморських і в частини донських

козаків, де вони перебували, коли не було військових дій (особливо взимку). На Запоріжжі

зимівники виникли у 1-й половині 16 ст. Спочатку їх використовували для утримання худоби

взимку. Згодом на Запоріжжі, особливо за Нової Січі (1734–1775 рр.), зимівники перетворилися на

великі господарства, де поряд зі скотарством розвивалося землеробство, бджільництво тощо.

Зимівники засновували, як правило, 3-4 сімейні запорожці. В кожному зимівнику було 2-3 хати і

різні господарські будівлі. Офіційно козаків, що жили в зимівнику, називали сиднями або

 Ідеологія — система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя,

яка відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрій людей, класів, націй, суспільства, політичних

партій, громадських рухів та інших суб'єктів політики.

Іко́на (грец. εἰκόνα — малюнок, образ, зображення) — живописне, мозаїчне або рельєфне

зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.

 Імперія — велика держава, що складається з метрополії та підпорядкованих центральній

владі держав, народів, які примусово інтегровані до єдиної системи політичних, економічних,

соціальних та культурних взаємозв'язків. І. виникають внаслідок загарбання територій, колонізації,

експансії, інших форм розширення впливу наддержави.

Індустріаліза́ція в СРСР — комплекс заходів з прискореного розвитку промисловості,

вжитих ВКП(б) у період другої половини 20-х до кінця 30-х років. Проголошена як партійний курс

XIV з'їздом ВКП(б) (1925 р.). Здійснювана, головним чином, за рахунок перекачування коштів із

сільського господарства: спочатку завдяки «ножицям цін» на промислову і сільськогосподарську

продукцію, а після проголошення курсу на форсування індустріалізації (1929 р.) — шляхом

продрозкладки. Особливістю радянської індустріалізації був пріоритетний розвиток важкої

промисловості та воєнно-промислового комплексу. Всього в СРСР споруджено 35 індустріальних

гігантів, третину з яких — в Україні. Серед них слід назвати Запоріжсталь, Азовсталь, Краммашбуд,

Криворіжбуд, Дніпробуд, Дніпалюмінбуд, Харківський тракторний, Київський верстатобудівний та

 Інституція — певна форма організації, регулювання суспільного життя, діяльності й

поведінки людей; сукупність соціальних норм, зразків поведінки та діяльності.

 Інтеграція — процес зближення, об'єднання економік, соціальних інституцій певних

територій, держав і упорядкування та узгодження їх діяльності в багатьох сферах діяльності.

 Інтервенція — втручання однієї або кількох держав у справи іншої держави або в її

взаємозв'язки з третіми державами.

 Інфляція — переповнення каналів грошового обігу масою надлишкових паперових грошей,

що викликає знецінення їх, зростання цін на предмети першої потреби, зниження валютного курсу,

падіння реальної заробітної плати.

 Історизму принцип – науковий принцип, який передбачає розгляд історичних фактів у

конкретному історичному середовищі, в динаміці їх розвитку.

 Історіографія (грец. «історія» та «пишу») – 1) сукупність «вторинних текстів» з якогось

конкретного історичного питання; 2) наука, яка вивчає специфіку та закономірності провадження

історичних досліджень, особливості творчої праці істориків, тобто – наука про історичну науку.

 Історіософія (грец. historia та sophia мудрість)- сукупність суспільно-світоглядних ідей, які

складають ціннісний каркас в філософському осмисленні історії.

 Історія - (греч. historia - розповідь про минуле, про пізнане), процес розвитку природи і

суспільства; комплекс суспільних, гуманітарних і інших наук (історична наука), що вивчають

минуле людства у всій його конкретності і різноманітті. Досліджує факти, події і процеси на базі

Історичне джерело — це носій історичної інформації, що виник як продукт розвитку

природи і людини й відбиває той чи інший бік людської діяльності.

 Кам’янецька Січ - соціально-політична та військова організація запорізьких козаків на р.

Кам’янець у 1709-1711 роках.

 Київська Русь – ранньофеодальна східнослов‘янська держава IX-XII ст. з центром у Києві,

культура якої має світове значення. З середини XII ст. в результаті феодальної роздробленості

розпадається на декілька самостійних князівств.

Клейно́ди (нім. Kleinod — скарб, коштовність) — відзнака, атрибути і символи військової та

цивільної влади й окремих військових і цивільних урядів в Україні у XV—XVIII століттях

Окремі клейноди:

булава — відзнака гетьманської влади та кошового отамана на Січі;

бунчук — відзнака гетьмана і кошового, зберігалася у бунчужного;

корогва — військова відзнака, зберігалася у хорунжого;

каламар — символ влади писаря;

печатка — військова, січова, полкова або сотенна — зберігалася у генерального чи полкового

судді, а сотенна — у сотника;

литаври — військові клейноди, що знаходилися у довбиша;

гармати — загальновійськові клейноди, що були у віданні генерального чи полкового

обозного, а на Січі — у пушкаря;

сурми — військовий, полковий та січовий клейнод під віданням сурмача;

пернач або шестопер — відзнака полковника полку і паланки;

значок — заступав у будні корогву військову та полкову, відзнака сотні куреня;

тростина, або комишина, іноді ліска — первісне відзнака козацьких гетьманів, січових

отаманів, а пізніше — відзнака генерального чи полкового судді.

Книжкова мініатюра (фр. miniature, від лат. minium — кіновар, сурик, якими в давнину

оздоблювали рукописні книжки) — твір образотворчого мистецтва невеликого розміру в рукописах,

книгах, на полотні тощо, відзначається особливо тонкою технікою виконання.[1]

Князь (княгиня) — титул голови феодальної монархії, або будь-якої іншої політичної системи

(удільного князівства), великого посадовця чи вельможі у 8—20 століттях. Споконвічно був

спадковим титулом у середовищі аристократії, але з кінця 18 століття став даруватися монархом за

вислугу як дворянський титул.

Козаки́  (давньорус. козакъ[1], пол. kozak, рос. казак) — вільні озброєні люди, представники

військового стану, воїни-найманці[2]. Члени самоврядних чоловічих військових громад, що з 15

століття існували на теренах українського «Дикого поля», в районі середніх течій Дніпра та Дону, на

межі християнського і мусульманського світів. Термін "козак" вперше згаданий у «Таємній історії

монголів» 1240р. і означав людину самотню, не пов'язану з домом і сім'єю[3]. Основним заняттям

козаків була війна: розбій і патрулювання торгових шляхів, піратство в Криму та Чорному морі,

захист українських земель від татарських «полювань на рабів», участь у військових кампаніях

сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав.

 Коаліція — об'єднання, союз на добровільних засадах держав, групи держав, політичних

партій тощо для досягнення спільної мети (наприклад, для формування уряду та участі в ньому).

Коза́цьке баро́ко — назва мистецького стилю, що був поширений в українських землях

Війська Запорозького у XVII–XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій

та європейського бароко.

Коза́цькі літо́писи — історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII

століття, присвячені козацьким війнам. Цінні джерела для дослідження вітчизняної історії і важливі

пам'ятки літератури. Мова більшості літописів —літературна, близька до народнорозмовної.

Колабораціоні́зм (від фр. collaboration — «співробітництво») — термін сучасного

політичного лексикону з такими значеннями:

у широкому сенсі — співпраця населення або громадян держави з ворогом в інтересах ворога-

загарбника на шкоду самій державі чи її союзників. У роки Другої світової війни колабораціонізм

був явищем розповсюдженим — і мав місце практично в кожній окупованій країні.

у вузькому змісті — співробітництво французів із німецькою владою у період окупації

Франції у ході Другої світової війни; проте загальновідома не лише добровільна співпраця

французів, — але і данців, норвежців, татар, білорусів, українців, росіян та інших народів — із

німцями за умов окупації останніми їхніх країн.

іноді розрізняють колабораціонізм і кооперування (вимушений колабораціонізм).

Колективне сільське господарство — об'єднання індивідуальних сільських господарств у

спілку, яка заснована на колективній власності на засоби виробництва. Типовими прикладами є

колгоспи, що домінували у сільському господарстві СРСР з 1930 по 1991 роки та ізраїльський кібуц

Колії́вщина — селянсько-козацьке повстання на Правобережній Україні у 1768 році проти

кріпосницького, релігійного та національного гніту шляхетської Польщі.

Очолив це повстання виходець із запорозької бідноти Максим Залізняк, а його найближчим

сподвижником став Іван Ґонта.

Колоніза́ція — заселення незайманих земель або захоплення чужих територій із подальшим

 Командно-адміністративні методи управління — сукупність форм і методів управління

суспільством, згідно з якими діяльність людей стимулюється переважно засобами адміністративного

примусу, а всі фази управлінського циклу — прийняття рішення, організація виконання, контроль за

виконанням рішення — ініціюються та здійснюються засобами жорсткого централізму, обмеженням

процесів самоврядування на всіх рівнях.

 Консенсус — згода між суб'єктами політики з певних питань на основі базових цінностей і

норм, спільних для всіх основних соціальних та політичних груп суспільства; прийняття рішень без

голосування за виявленням всезагальної згоди.

 Консерватизм — політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, зорієнтована

на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і

морально-правових засад.

 Конституція — основний закон держави, що закріплює суспільний і державний устрій,

порядок утворення, принципи організації та діяльності державних органів, виборчу систему, основні

права та обов'язки громадян.

 Контрибуція — примусові грошові або натуральні побори з населення; грошова сума, яку за

умовами мирного договору держава-переможниця стягує з переможеної держави.

 Конфедерація — союз суверенних держав, які зберігають незалежність і об'єднані для

досягнення певних спільних цілей (переважно зовнішньополітичних, воєнних), для координації своїх

 Конфесія - (від лат. - confessio) віросповідання. З виникненням різних плинів протестантизму

конфесіями стали називати релігійні громади (церкви), зв'язані спільністю віровчення, так само як

відповідні "символічні книги", що фіксують це віровчення (наприклад, Ауґсбурґське сповідання, чи

конфесія, 1530 р., та інші.).

 Конформізм — пристосовництво, пасивне беззаперечне прийняття існуючих порядків,

пануючих ідей і цінностей, стандартів поведінки, норм, правил, безумовне схиляння перед

 Коренізація — політика, яку проводили більшовики з 1923 р., спрямована на підготовку,

виховання й висування кадрів корінної національності, врахування національних факторів при

формуванні державного апарату, організацію культурно-освітніх закладів, видання преси мовами

корінних національностей.

 Корупція — підкупність, продажність, хабарництво державних посадових осіб, політичних і

громадських діячів, урядовців та високопоставлених чиновників.

 Кривичі - союз східнослов’янських племен у 6-10 ст. у верхів'ях Західної Двіни, Дніпра,

Волги. Займалися землеробством, скотарством, ремеслом. Головні міста: Смоленськ, Полоцьк,

Ізборськ. З 9 ст. — у Київській Русі, увійшли до складу давньоруської народності. У 11-12 ст.

територія Кривичів — у Смоленськом і Полоцьком князівствах, північно-західна частина — у

Новгородських володіннях.

 Крим – середньовічна тюркська назва, походить від «Кирим» – рів, фортеця – назви першої

кримськотатарської столиці ХІІІ ст. у колишньому Солхаті (сучасний Старий Крим); стародавня

грецька назва Криму – Таврика чи Таврида – походить від імені місцевого варварського народу

таврів; іноді греки користувалися назвою (Великий) Херсонес, тобто попросту «Півострів».

 Культ особи — єдиновладдя тоталітарного типу, часто релігійного характеру, що означає

раболіпство, сліпе поклоніння «божеству».

 Легітимація – процес здобуття суспільного визнання та підтримки соціальними та

політичними суб’єктами.

 Легітимація політична (лат. legitimus — законний, правомірний) — пояснення,

обґрунтування та виправдання політики за допомогою певної сукупності принципів, процедур,

технік і стратегій, що забезпечують згоду з нею або, принаймні, відсутність серйозної протидії їй;

соціальне визнання політики та розширення її підтримки завдяки досягненню нею відповідності

 Легітимність – соціальне визнання, виправданість, обґрунтованість та значущість

складових соціально-політичних процесів.

 Лібералізм — політична та ідеологічна течія, що об'єднує прихильників парламентського

ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод і обмежує сфери діяльності держави.

Лібералізація - послаблення державного контролю над різними видами діяльності.

 Лівобережна Україна (Лівобережжя) — історико-географічна назва українських земель, що

охоплюють територію сучасних Чернігівської, Полтавської, західних районів Сумської, східної

частини Київської, Черкаської областей.

Літо́пис — історико-літературний твір у Русі, пізніше в Україні, Московщині та Білорусі, в

якому оповідь велася за роками (хронологія). Писалися переважно церковнослов'янською мовою, з

численними вкрапленнями місцевої лексики. В інших християнських країнах подібні давні твори

мають назву «хроніки», які писалися, як правило, латиною.

 Литовські статути — кодекси середньовічного права Великого князівства Литовського,

що діяли на захоплених ним українських землях в XVI — першій половині XIX ст.

Лисенківщина – політична кампанія (сер.30-х – поч.60-х рр. ХХст.) з переслідування групи

генетиків. Вона включала у себе заперечення науки генетики та тимчасову заборону генетичних

досліджень в СРСР. Кампанія отримала назву від Т.Д.Лисенка, який став її символом. У

переносному значенні лисенківщина – це будь яке адміністративне переслідування вчених за їх

політично "некоректні" наукові погляди.

 Люблінська унія 1569 р. – договір про об’єднання Великого Литовського князівства з

Польщею в одну державу – Річ Посполиту. В результаті унії до Польщі відійшло ряд українських

земель, посилились процеси полонізації та покатоличення українців, що призвело до загострення

національно-визвольних змагань українського народу.

Магдебу́рзьке пра́во (німе́цьке (тевтонське) міське́ пра́во) — одна з найпоширеніших

правових систем міського самоврядування у Центральній Європі у середні віки.

Магістра́т, маґістрат — у XIII—XIX ст. узагальнена назва (за Магдебурзьким правом)

органів станового міщанського самоврядування і суду в деяких європейських державах (зокрема, й в

Мала́ Ру́сь або Мала́ Росі́я (грец. Μικρὰ Ῥωσσία[1]) — грецька церковно-адміністративна

назва, що з'явилася на початку 14 століття для окреслення Руського королівства. Архаїчна назва

України. Похідна назва нового часу — Малоросія. Малоросійська губернія — назва двох

адміністративно-територіальних одиниць Російської імперії, що існували у XVIII столітті.

Малоросійська колегія — колегія Російської імперії, утворена 1722 року замість

Малоросійського приказу для контролю за діяльністю українського гетьмана і генеральної

старшини. Складалася із шести офіцерів російських полків, розквартированих в Україні. У

цивільних справах підкорялася сенату, а у військових — головнокомандуючому військами в Україні.

Першу Малоросійську колегію очолював бригадний генерал Степан Вельяминов. Територіально

розташовувалася в Глухові. Колегія була найвищою установою в Україні, вище гетьмана. Гетьман

мав лише дорадчий голос. У 1727 р. Малоросійська колегія була ліквідована і відновлена влада

Масо́нство (франкмасонство фр. Franc-maçonnerie, англ. Freemasonry, «вільне мулярство») —

морально-етичний рух у вигляді закритої організації. Найбільш поширене означення масонства — це

«система моралі, викладена в алегоріях та проілюстрована символами»; також — всесвітнє братство,

всесвітній Орден: масони — це члени духовно-етичних організацій «вільних каменярів».

Мезолі́т (грец. μέσος - середній і λίθος - камінь), Середня кам'яна доба – епоха кам’яної доби

(12,000-7,000 до РХ), що була перехідною між палеолітом і неолітом. Також, деколи вживається

 Методологія (грец. method шлях, logos слово, вчення) - це система принципів та способів,

правил та нормативів пізнання, тобто наука про способи пізнання.

Меценат — багатий покровитель наук і мистецтв, особа, що безкорисливо матеріально

підтримує розвиток культури, освіти, та будь-які інші аспекти гуманітарної сфери. Слово походить

від прізвища римського багатія Мецената, котрий допомагав митцям.

Меценатство — добровільна безкорислива діяльність фізичних осіб у матеріальній,

фінансовій та іншій підтримці набувачів благодійної допомоги. Меценатство розповсюджується на

фінансову підтримку закладів культури і освіти, заснуваня нових театрів, галерей мистецтва, нових

навчальних закладів, підтримку мистецької діяльності акторів, поетів, художників тощо.

 Микитинська Січ — Запорозька Січ, розташована в 1638—1653 роках XVII ст. на мисі

Микитин Ріг на правому березі Дніпра (тепер у межах м. Нікополя Дніпропетровської обл.). Тут у

лютому 1648 р. було проголошено гетьманом Б.Хмельницького та розпочато повстання, що

переросло в національно-визвольну війну українського народу.

 Міжнародні відносини — сукупність економічних, політичних, ідеологічних, правових,

дипломатичних та інших зв'язків між державами й системами держав, між головними соціальними,

економічними, політичними силами, організаціями й громадськими рухами, які діють на світовій

 Міжнародні організації — об'єднання держав, національних громадських організацій та

індивідуальних членів з метою вирішення питань регіонального або глобального характеру,

відвернення та врегулювання воєнних конфліктів.

 Міф (грец. mythos – розповідь) – форма осмислення минулого, спосіб розуміння природної та

соціальної дійсності на ранніх стадіях суспільного розвитку.

Модерні́зм (фр. modernisme) - загальний термін, що використовується для виниклих на

початку ХХ століття спроб порвати з художніми традиціями ХІХ століття; заснований на концепції

домінування форми на противагу змісту. В образотворчому мистецтві прямими представниками є

абстракціоністи; у літературі — письменники, що експериментують з альтернативними формами

оповіді; у музиці — традиційне поняття ключа було замінене на атональність; в архітектурі —

центральними концепціями виступають функціоналізм і відсутність декоративності.

Моза́їка (фр. mosaique, італ. італ. mosaiko, від лат. musivum, букв. присвячене музам; грец.

μοΰσα — муза) — зображення чи візерунок, виконані з кольорових каменів, смальти, керамічних

плиток, шпону та інших матеріалів.

 Монархія — форма правління, за якої верховна влада формально (повністю або частково)

зосереджена в руках однієї особи — глави держави — спадкоємного монарха.

 Монетаризм (фр. monétaire грошовий, фінансовий) – економічна теорія, за якою грошова

маса, що знаходиться в обігу, відіграє вирішальну роль в економічній політиці держави.

Монопо́лія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу тощо), що належить одній

особі, групі осіб (олігополія) чи державі.

Москвофільство (москалефільство, русофільство) — мовно-літературна і суспільно-

політична течія серед українського населення Галичини, Буковини і Закарпаття у 1819—1930-х рр.

Обстоювала національно-культурну, а пізніше — державно-політичну єдність з російським народом

 Наратив (лат. nārrātio розповідь, оповідання) – описові історичні джерела. Наративний –

Народо́вці — суспільно-політична течія серед молодої західноукраїнської інтелігенції

ліберального напрямку, що виникла в 60-х роках 19 століття у Галичині, на Буковині та Закарпатті

Народний секретаріат — виконавчий орган Тимчасового ЦВК Рад України. Сформований у

Харкові 30 грудня 1917 (12 січня 1918) року російськими і місцевими більшовиками як український

радянський уряд на противагу до Української Центральної Ради та Генерального секретаріату

 Націоналізм — ідеологія і політика, які проголошують націю однією з найвищих цінностей,

стверджуючи, що нація має бути вільною, окремим політичним цілим (автономією, суверенною

 Національна безпека — державна політика, спрямована на створення внутрішніх і зовнішніх

умов, сприятливих для збереження чи зміцнення життєво важливих національних цінностей; стан,

що забезпечує захищеність інтересів народу й держави, суспільства та його громадян.

Національне відродження — соціальний та політичний рух на території Російської та

Австро-угорської імперії, що виступав за культурно-національне відродження й становлення

української нації. Існує безліч різних теорій і оцінок сутності українського національного руху, як

політичного, соціального, національно-визвольного руху.

 Національна політика — науково обґрунтована система заходів, спрямована на реалізацію

національних інтересів, розв'язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин.

 Національні інтереси — інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що

реалізуються через політичну систему відповідної держави як компроміс у поєднанні запитів кожної

людини і суспільства загалом.

 Національне питання — сукупність політичних, економічних, правових, культурницьких,

освітніх та інших проблем, що проявляються у процесі внутрішньо- та міждержавного спілкування

Національно-визвольна війна - назва історичного періоду 1648–1657 років та повстання під

проводом Богдана Хмельницького, під час яких Річ Посполита втратила контроль над центральною

частиною українських етнічних земель, на базі яких постала козацька держава на чолі з гетьманом.

Цей період розглядається у якості першої фази Української національної революції 17 ст.

 Національно-визвольний рух — боротьба народів, спрямована на ліквідацію іноземного

панування, іноземного гноблення і завоювання національної незалежності, реалізацію нацією її

права на самовизначення, створення національної держави. Боротьба українського народу з

іноземними поневолювачами велась під прапорами національного захисту і відтворення

самобутності, свободи і народовладдя.

 Нація — історична спільність людей, що складається у процесі формування спільності

території, економічних зв'язків, мови, етнічних особливостей культури та характеру.

 Наука – сфера людської діяльності, функція якої - вироблення і теоретична систематизація

знань про дійсність; включає як діяльність по одержанню нового знання, так і її результат - суму

знань, що лежать в основі наукової картини світу; позначення окремих галузей наукового знання.

Безпосередні цілі - опис, пояснення і передбачення процесів і явищ дійсності на основі законів, що

відкриваються наукою. Система науки умовно поділяється на природні, суспільні, гуманітарні і

Неолі́т, Нова́ ка́м'яна доба́ (від грец. νέος — новий і λίθος — камінь) — новий кам'яний вік

(X-поч. III тис. до н. е.), що заступив палеоліт і мезоліт та передував мідному віку, заключний період

кам'яної доби. Неоліт став особливим етапом в історії України і людства взагалі. Саме з неолітом

пов'язаний початок переходу від привласнюючих форм господарства до відтворювальних, створення

культурно-історичних областей, в межах яких розповсюджувалися такі інновації, як відтворювальне

господарство, кераміка, відтискна техніка розщеплення, шліфування, свердління, різноманітні

елементи духовної культури.

 Неолітична революція - перехід людства від привласнюючого господарства (збиральництво,

полювання, рибальство) до відтворюючого (землеробство, скотарство).

 Нова Січ – соціально-політична та військова організація запорізьких козаків на р. Підпільна

«Нова ера» - наростаючий український національно-визвольний рух, в якому основну роль

відігравали народовці, загострення відносин між Австро-Угорщиною і Росією, примушували

австрійський уряд шукати шляхи врегулювання українсько-польських відносин у Галичині. В 1890

лідери Ю. Романчук, Сильвестр Сембратович, Олександр Барвінський при посередництві

Володимира Антоновича уклали з польськими політичними колами і австрійським урядом

компромісну угоду, яка отримала назву «Нової ери». Від імені уряду намісник Галичини граф

Казімір Бадені пообіцяв надати кілька депутатських місць у парламенті, запровадити українську

мову в судах і адміністративних органах, відкрити три українські гімназії, утворити кафедру

української історії і другу кафедру української літератури у Львівському університеті, отримати

право на створення страхового товариства «Дністер» та ін., видання українською мовою урядової

газети «Народний Часопис». За ці незначні поступки

Новий порядок – окупаційна політика нацистської Німеччини на завойованих нею

територіях. Окупаційна політика проводилась згідно з планом "Ост". На території України було

утворено рейхскомісаріат "Україна", західноукраїнські землі було приєднано до польського генерал-

губернаторства. Нацисти прагнули створити на завойованих територіях "життєвий простір для

німецької нації". Місцеве населення планувалося перетворити у рабів, інтелігенцію ліквідувати. На

окуповані території мали намір переселити близько 10млн. німців, а місцевих жителів передбачалося

залишити близько 14млн. чол.

Номенклатура – працівники, призначені чи затверджені вищими органами на будь-які

Ню́рнберзький проце́с — міжнародний судовий процес над колишніми керівниками

гітлерівської Німеччини. Проходив у м. Нюрнберг з 20 листопада 1945 по 1 жовтня 1946 р. в

Міжнародному військовому трибуналі.

 Об’єктивності принцип – науковий принцип, який зобов’язує розглядати історичні явища і

події у всій їх складності, багатогранності й суперечливості, з урахуванням усієї сукупності

позитивних і негативних сторін їх змісту, незалежно від того, чи подобаються вони дослідникові чи

 Олешківська Січ - соціально-політична та військова організація запорізьких козаків на

Дніпрі у 1711-1734 роках.

 Олігархія (грец. оligarchia — влада небагатьох) — політичне та економічне панування, влада,

правління невеликої групи людей, а також сама правляча група. Термін було запроваджено

Платоном і Арістотелем у V — IV ст. до н. е. для позначення однієї з найгірших, на їхню думку,

форм правління, коли «владарюють багаті, а бідні не беруть участі у правлінні». Розрізняють О.

аристократичну і фінансову.

Опозиція (лат. орроsitio — протиставлення) — протидія, опір певній політиці, політичній

лінії, політичній дії; організація, партія, група, особа, які виступають проти панівної думки, уряду,

системи влади, конституції, політичної системи в цілому.

Операція "Вісла" - етнічна чистка, здійснена у 1947 році під керівництвом Радянського

Союзу, Польщі, Чехословаччини. Полягала у примусовій депортації (виселенні) з використанням

збройних сил вказаних країн українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і

Холмщини на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945р.

належали Німеччині, а також у різні регіони СРСР.

Оса́дники (пол. osadnicy) — мовне запозичення з польської, термін, яким в радянській

історіографії прийнято було називати польських колоністів міжвоєнного періоду — солдатів у

відставці, офіцерів польської армії, членів їх сімей, а також цивільних добровольців-переселенців з

числа поляків, які проживали на т.зв. «землях коронних» та отримали після закінчення радянсько-

польської війни земельні наділи на територіях Західної України і Західної Білорусії.

Осадництво – аграрна політика Польського уряду спрямована на послаблення економічної

бази українського селянства і зміцнення польського елементу на селі в Західній Україні та Західній

Білорусі. Польські переселенці з числа військових мали можливість безкоштовно отримати до 45 га

землі на Західній Україні, а переселенці-добровольці придбати землю за пільговою ціною в кредит

на 30 років зі звільненням від оплати у перших 5 років володіння.

 Освіта – цілеспрямований процес навчання і виховання в інтересах особистості, суспільства

і держави. Веде до оволодіння цінностями культури і морально-емоційного відношення до світу,

досвідом професійної і творчої діяльності, що зберігають і розвивають духовні і матеріальні

 Охлократія (грец. ochlos — натовп і сratos — влада) — домінування в політичному житті

суспільства впливу натовпу, юрби, один із способів здійснення політичної влади, що суттєво

доповнює кризові політичні режими.

Пала́нка (від турецького palanka ) — адміністративно-територіальна одиниця (округ) у

Запорізькій Січі (Війська Запорозького Низого) у період існування Нової Січі в 1734-75 роках.

Палеолі́т (від грец. παλαιός — давній і грец. λίθος — камінь) — давня кам'яна доба,

найдавніший період людського суспільства. Щодо тривалості палеоліту є різні думки (від 3 млн до

100—150 тис. років тому). Кінець палеоліту датується близько 13 тис. років тому (12 000 — 10 000

 Памфлет (ст.-фр. pamphilet - лат. Pamphilus назва комедії ХІІ ст., дана від грец. імені) –

злободенна гостра сатирична робота переважно політичного характеру, спрямована проти чогось або

 Панславізм — культура і політична течія слов'янських народів, в основі якої уявлення про

етнічну та мовну спорідненість слов'ян, необхідність їх політичного об'єднання.

Па́нщина — відробіткова рента, одна з форм земельної ренти при феодальному способі

виробництва. Характеризується прикріпленням до землі безпосереднього виробника, особистою

залежністю селянина від поміщика. Зміст визначається зобов'язанням селянина працювати якийсь

час зі своїм інвентарем в господарстві феодала

 Парадигма (грец. рaradeigma приклад, зразок) – система уявлень, основних принципових

установок, що характерна для певного етапу розвитку науки, культури, цивілізації.

 Парламент (лат. раrlаrе — говорити, розмовляти) — найвищий законодавчий і

представницький орган влади в державі з республіканською формою правління, який обирається

 Парламентаризм — система правління, згідно з якою законодавча влада належить

виборному парламенту.

Па́ртія  — особлива громадська організація (об'єднання), що безпосередньо ставить перед

собою завдання оволодіти політичною владою в державі або взяти в ній участь через своїх

представників в органах державної влади та місцевого самоврядування.

 Патримоніалізм (лат. patrimonium спадкове, родове володіння) – теорія, що виводить

державу з феодального права власності на землею та права на владарювання над її населенням.

Пацифіка́ція (лат. pacificatio — умиротворення, замирення, успокоєння) — урядова політика,

спрямована на утихомирення, замирення ("пацифізм", запроваджений насильницькими методами)

злокалізованих етносів (національних меншин).

Перебудо́ва (рос. перестройка) — загальна назва сукупності політичних і економічних

реформ, що проводилися в СРСР у 1985—1991 роках. Складові частини перебудови: у

внутрішньополітичній сфері — демократизація суспільного життя; в економіці — введення

елементів ринкових відносин; у зовнішній політиці — відмова від надмірної критики так званого

капіталістичного ладу, значне поліпшення відносин зі США та демократичними країнами Західної

Європи, визнання загальнолюдських цінностей і глобальних проблем. До початку 1990-х років

Перебудова призвела до загострення кризи в усіх сферах життя суспільства, що спричинило

ліквідацію влади КПРС і розпад СРСР.

Підпільненська Січ (Нова Січ) — адміністративний і військовий центр запорозького козацтва

в 1734—1775 роках. Остання Запорозька Січ. Січ розташовувалася на великому півострові, що

омивався рікою Підпільною (притока Дніпра).

План «Ост», Генеральний план «Ост» (нім. Ost, Generalplan Ost) — секретний план уряду

Третього Рейху з проведення освоєння земель Східної Європи і її німецької колонізації після

перемоги над СРСР. План «Ост» був розроблений з метою реалізації гітлерівської ідеї життєвого

простору (нім. Lebensraum) та втілення третього пункту програми НСДАП щодо нових територій та

земель для німців. Ще раніше до приходу Гітлера до влади серед німецьких радикальних,

шовіністичних кіл поширювалась ідея колонізації східних земель, заселених слов'янами (нім. Drang

 Плебісцит — всезагальне опитування громадян з метою виявити їхню думку, волю й

позицію щодо якогось спільного й значущого питання.

Племінний союз - об'єднання кількох племен, особливо часто відзначається істориками у

суспільствах, які перебували на стадії військової демократії (франки і тевтони у германців, анти і

склавини у слов'ян). У таких союзах вже сильно виділялася племінна знать і спостерігалося

розшарування суспільства. Порівняно мирні племінні союзи, як у східних слов'ян і в культурному

відношенні тяжіли до них фінно-угрів, об'єднувалися на основі господарських зв'язків і мали

розвинені міста - економічні та культові центри. У Новий час вчені багато дізналися про племінних

союзах на прикладі північноамериканських індіанців (сіу, апачі, ірокези та ін.)

 Плюралізм — ідейно-регулятивний принцип суспільно-політичного й соціального розвитку,

що випливає з існування декількох (чи багатьох) незалежних начал політичних знань і розуміння

буття; система влади, заснована на взаємодії та протилежності дій політичних партій і громадсько-

політичних організацій.

 Повіт — адміністративно-територіальна одиниця, складова частина губернії.

 «Повість временних літ», руський літописний звід, складений у Києві у 2-му десятиріччі

ХІІ ст. Нестором. Редагувалась Сильвестром та ін. Текст включає літописні зводи ХІ ст. та інші

 Погост — адміністративно-територіальна одиниця в Київській Русі з середини Х ст.; місце,

куди з'їжджалися купці для торгів.

 Поділ влади — принцип розмежування функцій в єдиній системі державної влади з поділом

її на законодавчу, виконавчу й судову гілки влади, які здійснюють свої повноваження кожна

самостійно, врівноважуючи одна одну.

 Поділля (Подільська земля) — історико-географічна область України, що займає басейн

межиріччя Південного Бугу і ліву притоку Дністра, охоплює територію сучасних Вінницької,

Хмельницької, Тернопільської та невеличкої частини Івано-Франківської, Львівської областей.

 Політика (грец. роlitikа — державні й суспільні справи) — організаційна. регулятивна й

контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована на

досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля реалізації

власних та загальносуспільних інтересів.

 Політика внутрішня — діяльність державних органів, установ, правлячих партій,

спрямована на узгодження інтересів окремих верств населення країни, на певне їх підпорядкування

та можливе за конкретних умов задоволення, на збереження існуючого стану в суспільстві або на

цілеспрямоване його перетворення, на забезпечення цілісності, взаємозв'язку і взаємодії окремих

 Політика зовнішня — загальний курс держави в міжнародних справах, який регулює

відносини з іншими державами та міжнародними організаціями відповідно до потреб, цілей і

принципів її внутрішньої політики.

 Політика міжнародна — система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних,

військових, культурних та інших зв'язків і відносин між народами, державами й групами держав,

провідними соціальними, економічними та політичними силами й організаціями, що діють на

 Політична боротьба — явище політичного життя, в основі якого лежить зіткнення інтересів

різних політичних сил, кожна з яких прагне досягти певної політичної мети.

 Політична партія — організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу,

класу, класів, соціальної верстви, верств, намагається реалізувати їх завдяки здобуттю державної

Політична реабілітація - поновлення доброго імені, репутації несправедливо заплямованої

або безпідставно звинуваченої людини. По смерті Сталіна були вжиті заходи для поновлення

доброго імені жертв сталінського терору як після їх смерті, так і за життя. Було реабілітовано багато

несправедливо засуджених українських письменників, митців та деяких учених, більшість з яких

репресованих за час «культу особи» Сталіна. Реабілітації не підлягали керівники і співробітники

великих політичних опозицій 1920 і 1930-х pp.

 Політичне життя — одна з основних сфер суспільного життя, пов'язана з діяльністю і

відносинами індивідів і соціальних спільнот, створених ними політичних інститутів для виявлення

інтересів соціальних суб'єктів, а також боротьба за їх реалізацію через посередництво політичної

влади у процесі політичного розвитку.

 Політичний блок (англ. blосk — угода, союз) — об'єднання, союз політичних партій,

громадських організацій, груп людей задля узгоджених дій, досягнення спільних, насамперед

 Політичний конфлікт — зіткнення несумісних, часом протилежних інтересів, дій, поглядів

окремих людей, політичних партій, громадських організацій, етнічних груп, націй, держав та їх

органів, військово-політичних і політико-економічних організацій (блоків).

 Поляни - східнослов'янське племінне об'єднання 6-9 ст. по берегах Дніпра і низов'ям його

приток від устя Прип'яті до Росі. Полянам належить головна роль у створенні ранньодержавного

об'єднання слов'ян Сер. Подніпров'я — «Руської землі» (1-ша пол. 9 ст.), ядра Давньоруської

 Посадник — місцевий представник князівської влади.

Правозахисник - у широкому розумінні це кожна людина, яка сповідує філософію

верховенства прав людини.

 Приватизація — процес перетворення будь-якої форми власності (державної, колективної,

особистої тощо) у приватну; передача частини державної власності в будь-яку іншу недержавну

власність, трансформація державних підприємств та організацій в акціонерні, колективні,

кооперативні, приватні тощо.

Професійний театр – у сучасному розумінні класичний театр. Перший професійний театр в

Україні "Руська бесіда" відкрився у 1864р. у Львові. У 1882р. з ініціативи М.Кропивницького в

Єлисаветграді почала працювати перша українська професійна трупа – Товариство українських

Промисловий переворот — перехід від ручного, ремісничо-мануфактурного до великого

машинного фабрично-заводського виробництва, який розпочався в Англії у другій половині XVIII

ст. і впродовж XIX ст. поширився на інші країни Європи, США та Японію. Важливою складовою

промислової революції було впровадження у виробництво і транспорт робочих машин і механізмів,

які замінили ручну працю людей; створення самостійної машинобудівної галузі.

Просвітництво – антифеодальна ідеологія часів становлення капіталізму, згідно з якою

подолання феодальних відносин і встановлення нового суспільного ладу можливі за допомогою

реформи і освіти. Просвітителі продовжували гуманістичні традиції епохи Відродження та

Реформації. Основними рисами П. стали: боротьба проти релігійної догматики, необхідність

світського характеру суспільного життя, пріоритет держави над церквою, посилений інтерес до

природознавства, ідея залежності суспільного прогресу від поширення освіти, концепція освіченого

абсолютизму, уболівання за долю батьківщини, ідея самоцінності людини, віра в могутність її

розуму і високе покликання, прагнення підняти самосвідомість і самоутвердження особи та ін.

Суспільним ідеалом і вершиною розвитку людства просвітителі вважали Царство Розуму.

 Радикал — прихильник крайніх, рішучих дій, поглядів.

 Радимичі - союз східнослов'янських племен межиріччя верхнього Дніпра і Десни. бл. 885 у

Давньоруській державі. У 12 ст. велика частина території в Чернігівській, північна частина — у

Раднаргоспи - ради народного господарства, державні органи територіального управління й

планування промисловістю УРСР і СРСР, що існували 1918–1931рр. і 1957–1965рр..

Ранній залізний вік - період в історії людства, коли люди почали використовувати залізо для

виготовлення знарядь праці. Сліди найдавнішого виробництва заліза в Україні виявлені на її

крайньому північному сході в поселенні, яке датується XV-XIV ст. до н. е. Залізо поступово витісняє

з ужитку бронзу. Відбувся перехід до кочового скотарства.

Реалі́зм (лат. realis — «суттєвий», «дійсний», від res — «річ») — стиль і метод у мистецтві й

літературі. У мистецтві й літературі реалізм прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ,

без ідеалізації. Проте поняття реалізм дуже широке: реалістичним можна назвати монументальне

єгипетське мистецтво, але реалістами є й митці, які з фотографічною точністю копіюють природу.

Популярність реалізму зумовлена загальною доступністю і зрозумілістю його мистецьких засобів,

тому його тенденції в українському мистецтві проявлялися за кожної доби, і як стиль він актуальний

 Революція — докорінна якісна зміна, різкий стрибкоподібний перехід від одного якісного

стану до іншого, від старого до нового; докорінний переворот у житті суспільства, який приводить

до ліквідації віджилого суспільного ладу й утвердження нового.

 Реєстрові козаки — частина українських козаків, узятих урядом Речі Посполитої на

військову службу і внесених в особливий список (реєстр).

 Республіка — форма державного правління, за якої вища влада належить виборним

представницьким органам, а глава держави обирається населенням або представницьким органом.

 Референдум — спосіб прийняття законів та інших рішень з найважливіших питань

суспільного життя прямим волевиявленням громадян через усенародне голосування.

Роздрі́бненість — поділ середньовічної держави на малі та великі володіння, які не мали

централізованої влади.

Розкуркулення (в середовищі ряду істориків розселянення) - політична репресія, що

застосовувалася в адміністративному порядку місцевими органами виконавчої влади за політичними

і соціальними ознаками на підставі постанови Політбюро ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 року «Про

заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації».

 Романтизм (франц. romantisme, від лат. romanus – римський) – світоглядно-філософська

позиція та літературний й художній рух, який виник в кінці XVIII – на початку XIX ст. Р.

протиставив утилітаризму (утилітаризм – принцип поведінки, що підпорядковує всі вчинки людей

матеріальній вигоді, задоволенню вузькокорисливих інтересів, а також принцип оцінки всіх явищ

тільки з точки зору їх корисності, вигоди, можливості бути засобом для досягнення якоїсь мети) й

нівелюванню особистості, “бездушній розсудливості” раціоналістичного просвітництва культ

почуттів й творчого екстазу, індивідуалізм, спрямованість до безмежної свободи, жадобу

вдосконалення та оновлення, пафос особистої та громадянської незалежності. Характерним для Р. є

зацікавленість внутрішнім світом людини, емоційність, релігійність переживань, естетизм,

інтуїтивізм, символізм, містичний культ природи, визнання права кожного вірити в те, у що він

вірить, бути щасливим на свій лад, підвищений інтерес до національної історії й культури, певна

ідеалізація та міфологізація останніх, загострення уваги на ідеї нації, “народній душі”, “духу народу”

Руї́на — період історії України другої половини XVII століття, що відзначився розпадом

української державності та загальним занепадом.Поняття «Руїна» започаткував Самійло Величко.

Русофільство (від русо [1] і др.-греч.  φιλέω  - Люблю) - любов до всього російського, до

самих росіян. Термін може використовуватися в культурному, політичному чи лінгвістичному

Руси́ни — етнографічна група українців[4][5][6][7][8][9][10][11], українське населення

Буковини, Галичини і Закарпатської України.[12]. У кінці 18 — на початку 20 ст. термін Рутени (лат.

Rutheni, Ruteni) — латинізована форма назви українців та білорусів, а також етнічних груп українців

у Австро-Угорській імперії,

Рух О́пору (Резистанс) — поняття, що увійшло в політичну літературу під час Другої світової

війни і вживається на означення підпільної і повстанської боротьби народів Європи проти окупації

Німеччиною та її союзниками. Найбільш відомими в Європі вважаються французькі «макі»,

італійська «Резистенца», польська Армія Крайова, Українська Повстанська Армія.

Самостійники –

Самвидав - видавані поза цензурою підпільні листівки, брошури, книжки й періодичні

Світова війна — глобальне протиборство коаліцій держав із застосуванням засобів

збройного насильства, що охоплює велику частину країн світу

 Сейм — станово-представницький орган за доби феодалізму в Чехії, Польсько-литовській

державі; верховний орган державної влади і законодавчий орган Польщі.

 Сепаратизм — рух за територіальне відокремлення тієї чи іншої частини держави з метою

створення нового державного утворення або надання певній частині держави автономії за

національними, релігійними чи мовними ознаками.

 Система багатопартійна — цілісне утворення, що формується всередині політичної

системи суспільства на основі усталених зв'язків між політичними партіями, які відрізняються

програмними настановами, тактикою, внутрішньою структурою. С.б. є одним із критеріїв розвинутої

політичної системи суспільства та її атрибутів; існує лише в демократичних країнах із чітким

правовим регулюванням соціально-політичного життя та наявністю громадянського суспільства.

 Сіверяни — східнослов'янське плем'я (союз племен), що займало область дніпровського

Лівобережжя. Наприкінці VI—VII ст. разом з полянами та іншими племенами утворили

ранньодержавне об'єднання на Східній Наддніпрянщині. У VIII ст. разом із в'ятичами та радимичами

опинилися під владою хозарів. Внаслідок війни князя Олега з хозарами у 884 р. частина земель

сіверян увійшла до складу Київської Русі. Останній раз згадуються у літописі під 1024 р.

 Слобідська Україна (Слобожанщина) — історико-географічна область у північно-східній

частині України, що охоплює територію Харківської, Сумської, північ Донецької та Луганської

областей, а також пів¬денно-східну частину Воронезької, південь Курської, більшість Бєлгородської

 Система однопартійна — неконкурентний тип партійної системи, що складається з

представників або членів однієї політичної партії. Існувала в СРСР, деяких інших соціалістичних

країнах. На сучасному етапі поширена в постколоніальних країнах, де поки що не сформувалися

сучасна розвинута соціальна структура і відповідний їй політичний плюралізм.

 Смерд — селянин (у Давній Росії), який належав до селянської общини й отримував від

князя землю, сплачуючи йому данину.

Сою́з ви́зволення Украї́ни (СВУ) — політична організація, утворена у Східній Галичині 4

серпня 1914 р., головною метою якої було проголошення самостійності та соборності України.

Учасники СВУ вважали себе репрезентантами інтересів українців, що перебували під російським

пануванням. Своєю метою СВУ проголосив боротьбу за самостійність України, використовуючи для

цього війну Австро-Угорщини й Німеччини проти Росії. Майбутній устрій української держави мав

бути заснованим як конституційна монархія з однопалатним парламентом.

 Соціал-демократія — ідеологічна й політична течія, яка виступає за здійснення ідей

соціалізму в усіх сферах суспільного життя; на відміну від комуністичної течії, соціал-демократія

принципово стоїть на демократично-реформистському шляху суспільних перетворень.

 Соціалізм — вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на

суспільній власності, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і

духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи

 Суверенітет (франц. souverainete — верховна влада) — незалежне від будь-яких сил,

обставин і осіб верховенство; незалежність держави у зовнішніх і внутрішніх справах.

Старши́на — військовий та адміністративний керівний орган Запорізької Січі, реєстрового

козацтва, Гетьманщини, а також Слобідської України.

Стаха́новський рух — масовий робітничий рух за підвищення продуктивності праці,

досягнення високих виробничих показників.

 Теологія (грец. theos бог + logos) – систематичний виклад віровчення.

Теа́тр (від грец. θέατρον — місце видовища) — вид сценічного мистецтва, що відображає

життя в сценічній дії, яку виконують актори перед глядачами, а також установа, що здійснює

сценічні вистави певним колективом артистів і приміщення, будинок, у якому відбуваються вистави.

 Тиверці — східнослов'янське плем'я (союз племен), що займало територію між Дністром і

Дунаєм. Починаючи з Х ст., входять до складу Київської Русі. З середини Х ст. їх землі постійно

зазнають нападів печенігів та половців, унаслідок чого тиверці поступово змішуються з іншими

слов'янськими племенами. В XII—XIII ст. входили до складу Галицького князівства. Пізніше

нащадки розчинилися в населенні Молдови.

 Тисяцький — начальник гарнізону, так званої тисячі, що поділялася на сотні.

 Тіун — найближчий помічник посадника або волостеля.

 Томаківська Січ - соціально-політична та військова організація запорізьких козаків на Дніпрі

на острові Томаківка з 1560-х – 1593 р.

 Тоталітаризм — спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і

всеохопним контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі,

колективними цілями, загальнообов'язковою ідеологією.

Трудова́ мігра́ція в Украї́ні — пересування особи з метою тимчасового працевлаштування,

що супроводжується перетинанням державного кордону (зовнішня трудова міграція) або меж

адміністративно-територіальних одиниць України (внутрішня трудова міграція).

Узурпація — насильницьке, протизаконне захоплення влади або присвоєння чужих прав на

щось, чужих повноважень.

 Українізація — офіційна політика партійно-державних органів УРСР у 20-ті і на початку 30-

х років XX ст., яка зводилась до дерусифікації політичного і громадського життя, до обов’язкового

вживання української мови в установах, зміцнення позицій української школи, культури, науки, до

залучення українців до партії і надання їм важливих посад у партійному і державному апаратах.

Українофі́льство (від грец. phileo — люблю) — термін, поширений з другої пол. XIX ст., на

означення любові до України, українського народу, української культури.

Українська Га́лицька а́рмія (ГА) — назва регулярної армії Західно-Української Народної

Республіки (ЗУНР). Після підписання 17 листопада 1919 року сепаратного договору між Галицькою

Армією та Збройними силами Півдня Росії генерала Денікіна відома як Українська Галицька армія

Украї́нська Радя́нська Соціалісти́чна Респу́бліка (УРСР), до 30 січня 1937 року Українська

Соціялістична Радянська Республіка, (УСРР) — адміністративно-територіальна одиниця СРСР,

«союзна республіка у складі СРСР», що у деякі періоди свого існування мала певні формальні

ознаки державності у структурі органів управління.

 Уличі - союз східнослов’янських племен у Нижньому Подніпров'ї, Побужжі і на узбережжі

Чорного моря. У сер. 10 ст. — у складі Давньоруської держави.

 Унітарна держава — єдина держава, поділена на адміністративно-територіальні чи

національно-територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності, статусу державного

Універса́ли Украї́нської Центра́льної Ра́ди — державно-політичні акти, грамоти-

прокламації, які видавала Українська Центральна Рада для широкого загалу. Всього УЦР видала 4

Універсали, які визначили етапи Української держави — від автономної до самостійної.

 Фашизм (італ. fascismo — пучок, в'язка) — ідейно-політична течія, що сформувалася на

основі синтезу сутності нації як вічної та найвищої реальності та догматизованого принципу

соціальної справедливості; екстремістський політичний рух, різновид тоталітаризму.

 Федерація — союзна держава, до складу якої входять державні утворення — суб'єкти

 Форма правління — організація верховної державної влади, порядок утворення її органів та

їх взаємини з населенням.

Форсована індустріалізація – створення великого машинного виробництва, передусім

важкої промисловості (енергетики, металургії, машинобудування, нафтохімії та інших базових

галузей) прискореними темпами. Форсована індустріалізація проводилася в СРСР в кін.20 – поч.30-х

рр. з метою подолання економічної відсталості, здобуття техніко-економічної незалежності СРСР,

створення економічної бази для побудови комунізму, забезпечення всебічної обороноздатності СРСР

й перетворення його на наймогутнішу державу світу. Індустріалізація здійснювалась на основі не

реальних планів екстенсивним шляхом: не за рахунок новітньої техніки і технологій, а за рахунок

будівництва великої кількості підприємств, збільшення кількості працюючих.

Фреска (від італ. affresco — свіжий) — живопис на вологій штукатурці, одна із технік

настінного малярства, протилежна до «а секко» (розпис по сухому). Фресками називають також твір,

виконаний у цій техніці.

 Харизма (грец. charisma божественний дар, милість) – особлива обдарованість особистості в

інтелектуальному, духовному або якомусь іншому відношенні.

 Холоп — підневільна особа, близька за суспільним становищем до раба; пізніше — двірський

 Хроніка (грец. chronika, від chronos - час) - запис історичних подій у хронологічній

послідовності, один з основних видів середньовічного історичного твору (літописи Київської Русі).

 Християнство (від грец. Christos – Месія, Спаситель, Помазаник) – одна з трьох світових

релігій (поряд з буддизмом та ісламом), яка виникла в середині I ст. н.е. у східній частині Римської

імперії як ідеологія протесту проти соціального і національного гноблення і надії на порятунок

(“спасіння”) від нього, що покладалась на прихід Месії (з давньоєвр. “Машіах” – Спаситель).

Головне в християнстві – вчення про Боголюдину Ісуса Христа Сина Божого, який був посланий

Богом-Отцем на землю для прийняття страждань і смерті задля спокутування людей від

прабатьківського гріха (непослуху, порушення Божої заповіді Адамом і Євою стосовно заборони

їсти плоди з Дерева Пізнання). Після смерті Христос воскрес і вознісся на небо, відкривши тим

самим можливість воскресіння всіх людей, які рівні перед Богом, незалежно від національності,

статі, соціального положення тощо. В майбутньому відбудеться друге пришестя Христа для суду над

всіма людьми (живими і мертвими, що воскреснуть).

 Централізація — політичний процес, на основі якого формується централізм як

управлінська політична система з властивими їй вертикальною структурою та субординацією,

концентрацією влади в єдиному центрі.

Цехи́ (нім. Zunft, також нім. Zech) — закриті корпоративні спілки, що складалися з членів,

приналежних до одного або кількох зближених ремісничих фахів, поширені в містах Західної

Європи починаючи з XI—XII століття.

 Чортомлицька Січ (Стара Січ) — Запорозька Січ, що існувала наприкінці XVI — на

початку XVIII ст. на о. Чортомлик (Базавлук) при впаданні в Дніпро притоки Чортомлик поблизу

теперішнього с. Капулівка Нікопольського р-ну Дніпропетровської обл. Заснована в 1652 р. У травні

1709 р. зруйнована царськими військами.

 Челядь — раби, полонені, які знаходилися під владою хазяїна, зовсім безправні особи.

Шістдесятники - назва нового покоління радянської та української національної

інтелігенції, що ввійшла у культуру та політику в СРСР в другій половині 1950-х рр. — і найповніше

себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років. Вони являли собою внутрішню моральну

опозицію до радянського тоталітарного державного режиму

 Шляхта — світські дрібні та середні феодали у країнах Центральної Європи (Польща,

 Шовінізм (походить від прізвища капрала наполеонівської армії Н.Шовена) — агресивна

форма націоналізму, проповідь національної виключності, протиставлення інтересів однієї нації

інтересам іншої нації; схильність до розпалювання національної ворожнечі й ненависті.

Язичництво (цер.-слов. «языцы», «языкъ» — чужоземці, чужинець)[1][2] — будь-яка (не

обов'язково політеїстична) традиційна релігія певного народу, відмінна від сучасних глобальних

релігій. Часто так називають політеїстичні релігії, пантеїстичні, а також генотеїстичні вірування і

світоглядні системи з погляду монотеїстичних релігій (наприклад, християнства, ісламу), що не є